Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року м. Київ справа № 875/139/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

апеляційну скаргу представника громадянки ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014

у справі № 875/139/14

за позовом громадянки ОСОБА_2

до Центральної виборчої комісії

про скасування постанови Центральної виборчої комісії від 28.09.2014 № 1291 в частині та про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 відмовлено у задоволенні адміністративного позову громадянки ОСОБА_2 до Центральної виборчої комісії про скасування постанови Центральної виборчої комісії від 28.09.2014 № 1291 в частині відмови в реєстрації її кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 102 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року та зобов'язання здійснити повторно розгляд документів щодо її реєстрації кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 102 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.

Представник громадянки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення Київським апеляційним адміністративним судом в зазначеній постанові норм ст. 19 Конституції України, пункту 2 частини першої ст. 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (Закон № 4061-VI), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), просить скасувати цю постанову та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому процесі представник позивача підтримав апеляційну скаргу, а представник відповідача просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на безпідставність скарги.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Указом Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» від 27 серпня 2014 року № 690/2014 припинено достроково повноваження Верховної Ради України сьомого скликання та призначено позачергові вибори до Верховної Ради України на 26 жовтня 2014 року.

23 вересня 2014 року громадянка ОСОБА_2 звернулась до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК) із заявою про самовисування та реєстрацію її кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №102 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. У заяві, разом із згодою на оприлюднення своїх біографічних відомостей, ОСОБА_2 вказала, що не має іншого представницького мандата, який відповідно до Конституції України та законів України несумісний з мандатом народного депутата, не має належних їй підприємств та корпоративних прав. Разом із цією заявою позивач подала документи відповідно до переліку, встановленого частиною другою ст. 55 Закону № 4061-VI, а саме: автобіографію кандидата у народні депутати України на паперовому носії та в електронному вигляді; документ про внесення грошової застави; фотографії кандидата розміром 4х6 (4 фотографії) на паперовому носії та в електронному вигляді; ксерокопії першої та другої сторінки паспорта громадянина України кандидата у народні депутати України; передвиборну програму кандидата у народні депутати України на паперовому носії та в електронному вигляді (разом з носієм електронної інформації).

ЦВК видала позивачу довідку від 23.09.2014, в якій засвідчено факт прийняття заяви про самовисування кандидатом у народні депутати України разом із вище переліченими документами (а.с.10).

Постановою ЦВК «Про відмову у реєстрації кандидатів у народні депутати України ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7.» від 28 вересня 2014 року №1291 відмовлено у реєстрації кандидата у народні депутати України громадянки ОСОБА_2 в одномандатному виборчому окрузі №102 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року (а.с.9).

Як на правову підставу відмови у реєстрації громадянки ОСОБА_2 кандидатом у народні депутати України, ЦВК вказала пункт 2 частини першої ст. 60 Закону № 4061-VI, нормою якого встановлено, що Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі відсутність документів, зазначених у частині другій статті 55 цього Закону. При цьому відмова у реєстрації обґрунтована невідповідністю заяви ОСОБА_2 вимогам пункту 1 частини другої ст. 55 Закону № 4061-VI, а саме: у заяві вона не зазначила про зобов'язання у разі обрання її депутатом припинити діяльність, яка відповідно до Конституції України та законів України несумісна з мандатом народного депутата України. Відсутність вказаного зобов'язання у поданій громадянкою ОСОБА_2 заяві ЦВК розцінила як втрата цією заявою значення заяви про самовисування та реєстрацію її кандидатом у народні депутати України у розумінні пункту 1 частини другої ст.55 Закону № 4061-VI.

Відповідно до частини другої ст. 55 Закону № 4061-VI Центральна виборча комісія реєструє кандидата у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, за умови пред'явлення ним особисто одного із документів, передбачених пунктами 1 або 2 частини третьої статті 2 цього Закону, та отримання нею таких документів: 1) заяви про самовисування, датованої днем подання документів для реєстрації його кандидатом у депутати до Центральної виборчої комісії, із зобов'язанням у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв'язку з участю у виборах, а також із зобов'язанням у разі обрання депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом (або зазначенням, що таких немає); 2) автобіографії кандидата в депутати, на паперовому носії та в електронному вигляді, що обов'язково повинна містити: прізвище, власне ім'я (всі власні імена) та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство із зазначенням часу проживання на території України, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім'ї, адресу місця проживання, контактний номер телефону, відомості про наявність чи відсутність судимості; 3) декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата у депутати відповідно до статті 57 цього Закону; 4) документа про внесення грошової застави відповідно до статті 56 цього Закону; 5) 4 фотографії кандидата розміром 4 х 6 сантиметрів на паперових носіях та в електронному вигляді; 6) ксерокопії першої та другої сторінок паспорта громадянина України кандидата.

Згідно із частиною четвертою цієї статті Центральна виборча комісія видає особі, яка подала документи, зазначені у частині першій або частині другій цієї статті, довідку про їх прийняття. Довідка має містити перелік прийнятих документів, число, місяць і рік, а також час їх прийняття, посаду і прізвище особи, яка прийняла документи.

Відповідно до частини першої ст. 60 цього Закону Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі: 1) порушення вимог частин четвертої, п'ятої статті 52 цього Закону; 2) відсутності документів, зазначених у частині першій статті 54 чи частинах першій або другій статті 55 цього Закону; 3) припинення громадянства України кандидата у депутати; 4) вибуття особи, висунутої кандидатом у депутати, за межі України для проживання чи з метою отримання політичного притулку; 5) визнання особи, висунутої кандидатом у депутати, недієздатною; 6) набрання щодо особи, висунутої кандидатом у депутати, законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; 7) виявлення обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 цього Закону.

Частиною другою цієї статті встановлено, що рішення про відмову в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати повинно містити вичерпні підстави відмови. Копія цього рішення не пізніше наступного дня після його прийняття видається (направляється) представнику партії або кандидату у депутати, який балотується в одномандатному окрузі.

Помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати (частина третя ст. 60).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки подана громадянкою ОСОБА_2 заява не відповідала законодавчо встановленим вимогам щодо заяви про самовисування, ЦВК правомірно відмовила їй у реєстрації кандидатом в народні депутати України на підставі пункту 2 частини першої статті 60 Закону № 4061-VІ.

З таким висновком, однак, не можна погодитися, оскільки він не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В цій нормі розкрито формально складову принципу правової визначеності, як базового елемента загальної системи правових принципів демократичної держави.

З цього принципу випливає вимога, щоб юридичні рішення, зокрема органів державної влади, їх посадових осіб, приймались у відповідності із правовими нормами, тобто сутність цього принципу полягає в забезпеченні максимальної передбачуваності правових дій органів влади та їх посадових осіб.

Застосовуючи принцип правової визначеності, Європейський Суд з прав людини в рішенні від 23.09.1998р. у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» наголошує, що Конвенція з прав людини вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачити певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає як Європейський Суд з прав людини (наприклад, в рішенні від 06.11.2008р. у справі «Єлоєв проти України»), так і Конституційний Суд України. Так, в рішенні від 29.06.2010р. у справі за конституційним зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

У рішенні від 22.09.2005р. у справі про постійне користування земельними ділянками Конституційний Суд України вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Встановлюючи перелік документів та обов'язкових вимог, яким вони повинні відповідати, як умови для реєстрації особи кандидатом у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування (частина друга статті 55), Закон № 4061-VІ не встановлює, якими повинні бути дії ЦВК, якщо ці документи не відповідають встановленим вимогам, передбачаючи повноваження ЦВК на відмову у прийнятті документів, про які йдеться, тільки у випадку, якщо вони подані з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 59 цього Закону (частина п'ята статті 55 цього Закону). Одночасно, допускаючи можливість не відповідності обов'язкових для реєстрації кандидатом в депутати документів встановленим цим Законом вимогам, законодавець в частині третій статті 60 цього Закону, в якій встановлює підстави для відмови в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати, окремо оговорює, що помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати.

При цьому, Закон № 4061-VІ не містить норм, які б розкривали поняття «помилка» і «неточність» для цілей цього Закону, так само, як і норм, якими б була встановлена процедура виправлення помилок і неточностей в поданих кандидатами документах.

У зв'язку з цим принагідно порівняти чинну редакцію частини третьої статті 60 цього Закону (в редакції Закону № 709-VІІ від 21.11.2013) з редакцією, яка діяла до 01.02.2014. До цієї дати частина третя цієї статті містила і друге речення такого змісту: «Зазначені помилки і неточності повинні бути виправлені кандидатом у дводенний строк з дня подання зазначених документів». Виключивши це речення з частини третьої статті 60 Закону № 4061-VІ, законодавець тим самим виключив підстави для можливого трактування її норми у такий спосіб, що тільки в разі виправлення кандидатом у депутати помилки або неточностей в документах в дводенний строк з дня їх подачі такі помилки (неточності) не можуть бути підставою для відмови в реєстрації кандидата у депутати. Цим самим законодавець посилив юридичну гарантію конституційного права особи обирати і бути обраною до законодавчого органу.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органі місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Постанова ЦВК від 28.09.2014 № 1291 в частині відмови в реєстрації громадянки ОСОБА_2 кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 102 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року не відповідає таким із перелічених критеріїв, як прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтованість та пропорційність. Щодо останніх, то ЦВК не взяла до уваги автобіографію громадянки ОСОБА_2, яка свідчить, що вона не займає посаду чи здійснює діяльність, не сумісні з депутатським мандатом.

Відповідно до пункту 4 ст.220 КАС підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 172, 177, 195, 196, 198, 199, 205, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника громадянки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 скасувати; позов громадянки ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати постанову Центральної виборчої комісії «Про відмову у реєстрації кандидатів у народні депутати України ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7.» від 28 вересня 2014 року №1291 в частині відмови у реєстрації кандидата у народні депутати України ОСОБА_2 в одномандатному виборчому окрузі №102 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року; зобов'язати Центральну виборчу комісію повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про реєстрацію кандидатом у народні депутати України ОСОБА_2 в одномандатному виборчому окрузі №102 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 109 грн.62 коп. (сто дев'ять гривен 62 копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін В.П. Юрченко

№ А/800/96/14